Станіслав Варшицький — польський граф “Синя Борода”

 

Станіслав Варшицький (пол. Stanisław Warszycki , 1599—1681рр.) — державний діяч Речі Посполитої XVII ст.; мечник ленчицький, воєвода мазовецький (1630—1651), каштелян краківський (1651—1681), маршалок Коронного Трибунала (1662). Саме він заснував поселення Варшицю, що згодом стала частиною міста Калинівки.

Станіслав Варшицький народився в 1599 році в родині Анджея Варшицького та Катаржини Рокшицької. Він здобув ґрунтовну освіту в університеті Падуї. Після закінчення навчання повернувся до Речі Посполитої та почав будувати успішну кар’єру. В 1630 р. отримав від короля Сігізмунда III посаду воеводи мазовецького, став сенатором Речі Посполитої. В 1651 р. Варшицького призначили каштеляном краківським. В 1632 році його обрали депутатом сейму, а в1639-1640 рр — депутатом Коронного Трибуналу, в 1673 — депутатом від сенату в королівській воєнній раді. В 1674 році він як депутат сейму підтримав елекцію Яна III Собеського на польский престол. В 1669 році він став власником маєтків Огродзенець, Бидлин, Влодовіце, Кромолов і Заверце, а також срібних копалень під Олькушем.

Станіслав Варшицький брав активну участь в політичному житті країни, прославився у військових кампаніях часів Шведського потопу. Один із трьох посланців, він був в складі королівського посольства, яке відрядили до Московії для укладення мирного договору з Борисом Годуновим. Відомо також, що саме Варшицький частково послужив прообразом Анджея Кміціца — головного героя роману Генріка Сенкевича «Потоп».

***

Очевидно, що в історичних хроніках Станіслав Варшицький постає як достойна поваги особистість, герой військових кампаній, нащадок великих родів, що зумів значно примножити сімейні статки (не в останню чергу завдяки вигідним шлюбам). Однак в народі про нього ходила недобра слава. Вельможний магнат, прославлений воїн і меценат був також надзвичайно жорстокою людиною, полюбляв катувати підданих і не знав милосердя. В стилі одного з найбільш моторошних персонажів середньовічного фольклору, в одному з підземель свого замку він обладнав камеру для тортур, яку називали “Катівня Варшицького”. 

Перша дружина Варшицького Ізабела Прзерембська походила з не надто заможного княжого роду. Через підозри чи то в зраді, чи то в спробі отруїти його чоловік наказав відшмагати нещасну жінку батогами. Брати Ізабели дізналися про цю жорстоку розправу і навіть узяли в облогу укріплений маєток Варшицького Данків. Ймовірно їм вдалося визволити сестру, після чого та невдовзі померла. 

З другою своєю дружиною, красунею Хеленою Вишневецькою, Варшицький так поводитися не смів. А все тому що Хелена була не тільки представницею впливового роду і матірʼю трьох його дітей. Справа в тому, що її сестра Маріанна була дружиною Якуба Собеського, а їх дитина в цьому шлюбі - це не хто інший як майбутнього король Речі Посполитої Ян ІІІ Собеський. Тож це принесло Варшицькому вигідні звʼязки та політичні дивіденди. Втім Хелена чоловіка теж не пережила.

По її смерті він одружився втретє із зовсім юною Теодорою Бельжецькою. Різниця між подружжям становила близько 40 років. І саме третю дружину, яку не захищали жодні впливові родичі, спіткала найстрашніша доля. За легендою, в Теодори вже був коханий, німецький принц. Можливо на заваді їх шлюбу стало не достатньо знатне проходження шляхтянки або ж її родині було вигідніше видати дівчину за  старого Варшицького. Але звʼязок закоханих не перервався. Вони продовжували зустрічатися і після її одруження. Коли магнат зрештою дізнався про зраду дружини, розправа була жахливою. В народі ходили різні версії того, що сталося, і найстрашніша з них - що Теодору було заживо замуровано в підземеллях Огрозденецького замку.

Наскільки правдиві ці моторошні історії, адже в той час було неприйнятно втручатися в так звані сімейні справи. Деяких час було прийнято вважати що жінка взагалі не має душі і є власністю чоловіка. Збереглися цілком офіційні дані про те, що Варшицького не раз притягали до суду, в тому числі і за жорстокі вбивства не лише городян та селян, а й навіть дрібних шляхтичів. За садистські нахили і любов до катувань люди називали його Кривавий каштелян або Диявол Варшицький. В народі ходили чутки, що він продав душу нечистому, щоб збудувати свою неприступну і моторошну фортецю. Хоча швидше за все він був просто психопатом.

***

Станіслав Варшицький помер 25 січня 1681 року. Шляхтича поховали там, де і другу його дружину Хелену - в крипті собору при монастирі Ясна Гора в Ченстохові. При чому обидва поховання були почесними, з багато оздобленими барельєфами з чорного мармуру та розлогими епітафіями, оскільки Варшицький в свій час відзначився під час оборони Ясної Гори і був меценатом монастиря.

Народні легенди оповідають про сховані скарби і привидів, що блукають у зловісних підземеллях замку Огродзенець. Найвідомішу з них — легенду про чорного пса — пов'язують з іменем Станіслава Варшицького. В околицях ходили чутки, що в самому  замку і довкола нього людей не раз лякав величезний чорний пес, який брязкотів обірваним ланцюгом. Вночі жоден кінь не наважувався наблизитися до замкових мурів. За легендою, одна з закатованих ним жертв перед смертю наклала прокляття, тож душі Кривавого каштеляна не судилося упокоїтися після смерті. Переворившись на чорного пса, він був приречений довіку блукати околицями  Огродзенецького замку. Інша легенда оповідає, що привид покійного зʼявлявся в околицях замку у вигляді…фігури вершника без голови (цікаво, чи знав про це Майн Рід)))

Руїни замку Огрозденець

Барельєф з епітафією Хелени Вишневецької

Барельєф з епітафією Варшицького 

Дочка Станіслава та Хелени, Агнєшка

Нащадки цієї гілки роду Варшицьких і зараз живуть в різних куточках світу. Так, дочка Agnieszka Emercjanna(1692-1730)  вийшла заміж за графа Жозефа Александра де Монморансі де Бур.