Олександр Сафонов — меценат, ліберал і останній власник Пиківського маєтку

1908 рік; Фото зроблене незадовго до смерті

    Олександр Сафонов  (1855-1908) — військовий, філантроп, меценат і ліберал; син сенатора Степана Сафонова і гречанки Евридіки Маразлі, племінник відомого в Одесі політичного діяча і мецената Григорія Маразлі. Значний вплив на процвітання родини Сафонових і успішну політичну кар'єру батька Олександра мав князь Михайло Воронцов - ще одна знакова фігура в історії міста Одеси. Саме в його канцелярії син дрібного чиновника з Катеринослава розпочинав свої перші кроки на державній службі. Князь постійно сприяв просуванню свого колишнього секретаря по службі. Цікаво ілюструє діяльність Степана Сафонова на посаді статського радника історія, що сюжетом не поступається гоголівському ревізору: "До Петербурга дійшли чутки про те, що коїться в Пензенській губернії, і туди було направлено з ревізією сенатора Сафонова. Сафонов приїхав несподівано ввечері, взяв екіпаж і звелів їхати на набережну.

— На яку набережну? — запитав його візник.

— Як на яку! — відповів Сафонов. — Хіба у вас їх багато? Адже тільки одна і є!

— Та ніякої нема! — здивувався візник.

Виявилося, на папері набережну будували вже зо два роки, і витратили на це кілька десятків тисяч рублів, а насправді будівництво і не починали."

   Зростаючи в такому оточенні, Олександр мав як мінімум дві видатні особисті, з яких юнаку сміливо можна було брати приклад. Втім, канцелярська служба його не вабила, для себе він обрав військову кар'єру. В 1874 році Сафонов вступив рядовим в гусарський полк лейб-гвардії. Цей факт свідчить про певні якості характеру, оскільки заможна родина могла б легко придбати йому будь-яке військове звання. На той час це була досить поширена практика. В 1884 році він дослужився до адʼютанта командуючого військами Одеського військового ок­ругу і був підвищений до звання підполковника. Під час служби брав участь в російсько-турецькій війні 1877-1878 рр., за що був нагороджений кількома орденами і медалями. В 1886 році Сафонов вийшов у відставку в чині полковника, зобов'язуючись "казенного содержания не просить". Значну частину майна йому заповів дядько. Після смерті Григорія Маразлі Сафонов пожертвував 17 тисяч рублів храму, а також подарував усю його особисту бібліотеку - близько 10000 томів - міській публічній бібліотеці міста Одеси.

Сафонов (перший зліва) з родиною в маєтку свого дядька в Одесі 

   Окрім того, Сафонову належали маєтки на Поділлі — Пиків і Жигалівка, які він любив відвідувати. За однією з версій вони дісталися йому через виграш в карти. Хоча більшу частину часу відставний полковник проводив у Франції на своїй віллі в Ніцці, це не заважало йому піклуватися про свої маєтки. Так, саме на кошти Сафонова в 1903 році в Пикові було зведено один з найбільших і найгарніших на Поділлі храмів - собор Олександра Невського. Для його спорудження були запрошені кращі архітектори, а для розпису — майстри з Києво-Печерської Лаври. Палац в Пикові, довкола якого розкинувся затишний парк з алеями, альтанками, фонтанами, купальнею, мав 27 кімнат. Садибу і парк прикрашали італійські скульптури. Мешканці села добре пам'ятають дві статуї левів з панського саду, які в радянські часи прикрашали вхід до контори рибцеху. На них стояло тавро, що їх було відлито в Парижі. На жаль цих левів було вкрадено за часів незалежності.

   В Пикові запам'ятали Сафонова як доброго пана. Йому була не притаманна зверхність польських шляхтичів чи єврейських негоціантів. Він не відмежовував себе від простого люду, цікавився потребами села, фінансував діяльність земської лікарні і школи в Пикові. Вважав себе людиною сучасних поглядів, активно слідкував за новими політичними течіями. За однією з версій, це і стало причиною його смерті. Начебто відкрито не афішуючи своїх переконань, Сафонов фінансово підтримував есерів. Є свідчення про те, що він розпорядився видати есерам 40 тисяч рублів, а сам виїхав до Франції. Однак управитель садиби, племінник Сафонова Петро Толстой, що керував маєтком за відсутності дядька, не видав на вимогу цих грошей. За що есери і помстилися, застреливши Сафонова 22 жовтня 1908 р. на подвірʼї його вілли в Ніцці. За іншою версією, Сафонов помер під час нападу епілепсії на руках у свого слуги Апата.

   Згідно з заповітом померлого, його необхідно було поховати в Пикові, тому тіло забальзамували для перевезення. Похоронна процесія простягнулася від Янева, де знаходилася залізнична станція Холоневського, до старопиківського цвинтаря. В одній з спеціально обладнаних ніш в збудованому ним соборі і був похований Олександр Сафонов.

Залишки фонтану в палацовому саду

Сходи панської купальні, річка Снивода

   Однак історія на цьому не закінчилася. Після остаточного приходу до влади більшовиків пиківський палац було зруйновано. Від нього лишилася тільки будівля, де згодом розмістили управління рибгоспом, залишки садового фонтану і сходи панської купальні в одному із ставків. Не довго проіснував і прекрасний собор. В 1937 році на сесії сільської ради було прийнято злочинне рішення розібрати храм на будівельні матеріали для будівництва школи в селі Шепіївка. Ікони храму були частково знищені, а з найбільших виготовили сейф і стільці для сільської ради. Руйнування святині продовжувалося декілька місяців. З усипальниці було винесено і викинуто в рів тіло Сафонова. Забальзамоване тіло збереглося в настільки гарному стані, що навіть риси обличчя не змінилися. Покійний лежав немов живий, наче докоряючи тим, хто сплюндрував його могилу і святе місце. Віруючі, вважаючи за гріх лишити небіжчика просто неба, вночі таємно перепоховали тіло на сільському цвинтарі. Хрест на його могилі довгий час не мав підпису. Лише на початку 80-х років на могилі встановили табличку, де були вказані роки життя і ім’я померлого.

   Вже за часів незалежності на базарній площі Пикова, де колись знаходився собор Олександра Невського, було встановлений памятний хрест. А на території старопиківського кладовища з’явився памятник графу Олександру Сафонову. Його встановив директор столичного бюро технічної інвентаризації Василь Сенчук разом із сестрами Тетяною, Любов’ю та Катериною.

— Сафонов дуже багато зробив для Пикова, — розповідає Василь Сенчук. — За його кошти в селі побудували школу, лікарню, цегельний та пивоварний заводи. На свята  пан організовував гуляння і частування. Те саме робив у хаті-читальні, яку звів для селян. Кажуть, люди йшли туди не за книгами, а щоб випити панського чаю з печивом. Поміщик приходив до селян на весілля, у багатьох хрестив дітей. Як згадують мешканці села, на крижму пан давав всім похресникам сувій гарної тканини.

Про життя поміщика Сенчуку та сестрам розповіла мати Марія Сафронівна. Вона сама родом із Пикова, а їх прапрабабуся Ганна служила покоївкою в палаці пана.

   Після смерті Сафонова значна частина спадку перейшла до його племінника Петра Толстого, в тому числі і майно Григорія Маразлі. Достеменно не відомо, чи мала місце історія з есерами. Однак про моральні якості спадкоємця яскраво свідчить той факт, що в 1910 році вдова Маразлі Марія Фердинандівна подала в суд на Толстого. Відповідач відмовлявся за умовами заповіту сплачувати вдові пенсію в розмірі 18 тис. рублів., керуючись тим, що це зобов'язання стосувалося лише першого спадкоємця, тобто небіжчика Сафонова. Процес Толстой програв. , До речі свого дядька він пережив на 9 років. Петро Толстой помер в 1917 році від запалення легень в Одесі. 

Петр Толстой з родиною

   Деякі родичі Сафонова, зокрема і родина Петра Толстого, після революції жили у Франції в його віллі в Ніцці. Ця вілла до речі називалася “Pikov”. 

Мати і бабуся Сафонова поховані на цвинтарі Монмартр в Парижі.

Евредіка Сафонова Маразлі (1821-1867); Зоя Маразлі Феодоріді (1793-1869)